Сегодня все хорошо понимают, что освоенные источники энергии, у сожалению, неизбежно и скоро истощатся. Наиболее обеспеченные топливом атомные электростанции могли бы конечно, еще не одну сотню лет снабжать человечество электроэнергией. Однако наличие радиоактивных отходов “долгожителей”, остающихся после их работы, и панический страх человечества последствий гипотетической аварии изрядно ограничивают возможность всеобщего перехода на атомную энергетику. А поэтому поиски альтернативных источников энергии идут особенно интенсивно.

Активизация интереса к возобновляемой энергетике неслучайна. По различным оценкам, емкость данного рынка составляет от $12 до 20 млрд. в год. При этом ежегодные темпы роста производства оборудования для солнечной и ветровой энергетики за последние три года составили 30% (рост мировой экономики — порядка 4%).
Крупные нефтяные компании с каждым годом все громче говорят о том, что запасы нефти исчерпываются, а стоимость ее добычи растет. Это в свою очередь влияет на рыночную цену. Мировые цены уже превысили $65 за баррель, в то время как всего три года назад колебались в пределах $36. По прогнозам экспертов компании Total, потребности в энергии подразумевают дальнейшее усложнение поисков нефти и газа, что в будущем может стать одной из причин краха производственных мощностей. Если в 2000 г. население планеты ежедневно потребляло 75 млн. баррелей, то к 2030 г. этот показатель может достигнуть 120 млн. Чтобы удовлетворить растущий спрос, компании будут вынуждены вкладывать значительные инвестиции в разработку месторождений, что повлечет за собой дальнейшее удорожание нефти.
Газ тоже практически весь выкачают. Останется только древесный уголь, ну и само собой - жуткие Атомные Электростанции, которых понастроят в целях спасти человечество.
Компания Lufthansa, BP Solar и аэропорт Мюнхена используют солнечную энергию для освещения нового терминала.

Сценарии развития энергетической отрасли, предложенные компанией Shell, прогнозируют продолжительное увеличение энергопотребления, вызванное экономической экспансией. При этом предлагается несколько сценариев сокращения вредных выбросов в атмосферу: первый — использование возобновляемых источников энергии (ВИЭ), водорода и (в умеренных количествах) природного газа; второй — развитие новых технологий в области применения топливных элементов. В то же время запасы ископаемого топлива будут ограничены в связи с физическими, экономическими и экологическими причинами. Как ожидается, образовавшуюся брешь смогут заполнить ВИЭ, которые к 2050 г. будут обеспечивать до 50% необходимой миру энергии (из них 10%, что соответствует 2 млн. МВт, — за счет энергии солнца).
Продолжающиеся уже 50 лет исследования в области управляемого термоядерного синтеза, судя по всему перешли в стадию технически реализуемых изделий. И поэтому в ближайшие 50 лет на земле должны появятся первые термоядерные электростанции, призванные решит проблему безопасного и практически неисчерпаемого источника энергии.
Человечество в очередной раз доказало, что время от времени рождает гениальных людей (а не только таких как Деймос) и приступило к созданию экспериментального термоядерного реактора во Франции. Через 10 лет этот реактор сможет обеспечить электроэнергией полевропы, а самое главное - покажет человечеству путь к благодатному спасению.
По сравнению с обычными атомными реакторами, термоядерный реактор обладает существенными преимуществами. Так, в качестве источника энергии может использоваться морская вода. В результате работы - в отличие от теплостанций - в атмосферу не выбрасывается вредные углекислые газы. А по сравнению с АЭС термоядерный реактор не будет оставлять после себя вредных радиоактивных отходов. Если проект ITER (термоядерный экспериментальный реактор, а не тараканы это роботы!) завершится успешно, то вскоре в мире может появиться первая в истории термоядерная электростанция. По оценкам ученых, на исследования и строительство будет потрачено около 4,5 миллиардов долларов. Конечной целью этой затеи является получение источника колоссального количества электроэнергии. Укрощённая реакция термоядерного синтеза гораздо безопаснее, нежели реакция ядерного расщепления, которая протекает в реакторах на атомных электростанциях. Единственным побочным продуктом становится инертный газ гелий, никаких вам радиоактивных отходов и прочей мерзости. К тому же, если авария на атомной электростанции грозит атомным взрывом, то ничего подобного с реактором термоядерного синтеза произойти не может, поскольку в реакции участвует только очень небольшое количество топлива. Однако, насколько управляемая термоядерная реакция безопаснее, настолько же её трудно искусственно обратить на мирные нужды. Скептики полагают, что пройдёт ещё не менее тридцати лет, прежде чем это удастся осуществить. Дело в том, что даже кусочек солнца размером с почтовую марку и светимостью в 1 000 000 свечей просто негде удержать! Он расплавляет все известные современной цивилизации материалы за секунды.
Реакция слияния ядер называется термоядерной, потому что она реализуется за счет энергии теплового движения, позволяющим атомным ядрам преодолеть силу кулоновского отталкивания и сблизится настолько, что начинают действовать силы ядерного притяжения. Поэтому для запуска термоядерной реакции надо просто нагреть необходимые компоненты и удержать их вместе, не дав им разлететься из за огромного давления и скорости теплового движения. При 100 милионах градусов, необходимых для начала реакции, электроны отрываются от ядер и вещество переходит в состояние плазмы. При таких температурах испарится любой материал, поэтому плазму в вакууме удерживают внутри реактора с помощью магнитного поля очень высокой напряженности. Поле не дает заряженным частицам вылетать за пределы “плазменного шнура”, зато образующиеся вовремя реакции нейтроны магнитным полем не задерживаются и передают свою энергию стенкам установки, которые нагреваются за счет теплового излучения плазмы и охлаждаются, например жидки литием. Получающийся в парогенераторах пар можно направить на турбину, как в обычных электростанциях.
ТОКАМАК - это один из вариантов устройства, способного формировать долгоживущую горячую плазму высокой плотности. При достижении определенных параметров плазмы в ней начинается термоядерная реакция синтеза ядер гелия из исходного сырья - изотопов водорода (дейтерия и трития). При этом в токамак - реакторе должно вырабатываться существенно больше энергии, чем затрачивается на формирование плазмы.

Впервые схема магнитного термоядерного реактора была предложена в 1950 году Андреем Дмитриевичем Сахаровым и Игорем Евгеньевичем Таммом. Токамак представляет по сути полый бублик (тор), на который намотан проводник, образующий магнитное поле. Основное магнитное поле в камере ловушке, содержащей горячую плазму, создается тороидальными магнитными катушками. Существенную роль в удержании плазмы играет плазменный ток, который протекает вдоль кругового плазменного шнура и создает полоидальное магнитное поле. Ток в плазме поддерживается вихревым электрическим полем, создаваемым первичной обмоткой индуктора. При этом плазменный шнур играет роль вторичной обмотки.

На фото один из первых токамаков созданный в институте атомной энергии имени И.В. Курчатова.
16 июля 1945 года состоялся первый испытательный взрыв плутониевой атомной бомбы на полигоне в Нью-Мексико (США). Спустя несколько недель американцы уничтожили японские города Хиросиму (6 августа) и Нагасаки (9 августа), сбросив на них урановую и плутониевую бомбы с взрывным эквивалентами 15 000 тон тринитротолуола.
1 ноября 1952 года произведен взрыв специального устройства типа водородной бомбы под кодовым название “Майк”, представлявшего собой более чем 50 тонный куб высотой с 2 этажный дом и длинной ре бра 7.5 м. Мощность взрыва, в результате которого был уничтожен остров на атолле Эниветок в Тихом океане, в 1000 раз превосходила мощность атомной бомбы сброшенной на Хиросиму.
12 августа 1953 года произведено первое испытание транспортабелной термоядерной бомбы на Семипалатинском полигоне. Мощность заряда соответствовала 30 “хиросимам”.
27 июня 1945 года первая атомная электростанция с реактором АМ-1 (Атом Мирный) мощностью 5МВт дала промышленный ток в подмосковном поселке Обнинске на территории так называемой “Лаборатории В” (ныне Государственный научный центр РФ “Физико-энергетический институт”).
1954 год - в Институте атомной энергии был построен первый токамак. Данная тороидальная камера с магнитной катушкой стала прототипом современных управляемых термоядерных реакторов.
30 октября 1961 года в Советском Союзе на новой земле, была испытана самая мощная в мире водородная боиба с тротиловым эквивалентом 50 млн.т. Взрывная волна оказалась столь сильной, что выбила с текла в поселке Диксон, расположенном в 800 км от Новой Земли. Всего в мире к сегодняшнему дню взорвано более 2 000 ядерных и термоядерных зарядов, из них около 500 - в воздухе.
1991 год - впервые достигнута мощность термоядерной реакции в 1 МВт на современном токомаке - JET (Joint European Torus) в городе Абингдоне, недалеко от Оксфорда, в научном центре Cul ham lab. Сегодня на JET достигнут рубеж в 300 млн градусов и 16 МВт при секундной длительности импульса.
1998 год - закончен инженерный проект токамак-реактора ITER (International Thermonuclear Experimental Reactor). Работы проводились совместными усилиями четырех сторон: Европы, России, США и Японии - с целью создания первого экспериментального реактора рассчитанного на достижение долговременного термоядерного горения смеси дейтерия с тритием.
2010-2015 годы планируется завершить строительство токомак-реактора ITER с полной мощьностью термоядерных реакций не менее 1 ГВт при времени непрерывного горения плазмы десятки минут. Происходить оно будет с участием Канады но без США, вышедших из консорциума. Стоимость данного проекта оценивается в 5 млрд долларов.

Наиболее мощный современный токамак JET (конструкция Европейского Сообщества) был создан в городе Абингоне, недалеко от Оксфорда, в научном центре Culham lab. Его функционирование и совершенствование финансирует международная организация Euratom. Огромный высотой 10 м, токамак вырабатывает плазму с температурой до 100 милионов градусов и сохраняет ее при достаточной плотности в течении нескольких секунд.

Схема токамак-реактора ITER. Представление о размерах данной конструкции дает фигура человека, находящаяся в низу картинки. Ее высота более 25 метров, вес - 45 000 тон, внутренний объем - 2000 м3. На разрезе видна тороидальная камера, в которой будет происходить термоядерная реакция.
Топливный цикл разрабатываемых термоядерных реакторов в точности повторяет последовательность ядерных реакций, происходящих при взрыве водородной бомбы. Взрывчатым веществом термоядерной бомбы является дейтерид лития-6 - соединение тяжелого изотопа водорода (дейтерия) и изотопа лития с массовым числом 6. Дейтерид лития-6 - твердое вещество, и это позволяет хранить “сконцентрированный” дейтерий при плюсовых температурах. Второй компонент соединения, литий-б, - это сырье для по лучения самого дефицитного изотопа водорода - трития. При облучении его нейтронами он распадается на необходимый для термоядерной реакции тритий и неиспользуемый гелий. В термоядерной бомбе нейтроны, необходимые для термоядерной реакции, “обеспечивает” взрыв атомного “капсуля”, и тот же взрыв создает условия, необходимые для начала реакции термоядерного синтеза, - температуру до 100 миллионов градусов и давление в миллионы атмосфер.
Таким образом, термоядерный реактор будет сжигать дейтерий и литий, а в результате реакций будет образовываться инертный газ гелий.
Для работы необходимо очень небольшое количество лития и дейтерия. Например, реактор с электрической мощностью 1 ГВт сжигает около 100 кг дейтерия и 300 кг лития в год. Если предположить, что все термоядерные электростанции будут производить 10 трлн. кВт ч электроэнергии в год, то есть столько же, сколько сегодня производят все электростанции земли, то потребление дейтерия и лития составят всего 1 500 и 4 500 тонн в год. При таком расходе содержащегося в воде дейтерия (0,015%) хватит на то, чтобы снабжать человечество энергией в течение многих миллионов лет. Но поскольку для производства трития необходим литий, энергетические ресурсы такого типа реакторов ограничены запасами лития. Разведанные рудные запасы лития составляют 10 млн. тонн, и этих запасов должно хватить на многие сотни лет. Кроме того, литий содержится в морской воде в концентрации менее 0,0000002% и количестве, превышающем в тысячи раз разведанные запасы.
Кроме термоядерной энергетики на литий претендует современная радиоэлектронная промышленность. Всем хорошо известны литий-ионные аккумуляторы для сотовых телефонов, видеокамер и фотоаппаратов, в которых используется тот же самый литий. Это самый легкий металл, и поэтому в 30-граммовом Li-юп-аккумуляторе находится существенно больше атомов, способных к электрохимической реакции, чем в 100-граммовом никель-кадмиевом, а следовательно, и запасенная в аккумуляторе энергия оказывается существенно выше. В природной смеси изотопов на долю лития-6 приходится только 7,5%, поэтому рачительные хозяева уже сегодня отделяют его от основного изотопа литий-7 и складируют в качестве стратегических запасов. Правда, тритий можно получать и из лития-7, но данный способ пока не планируется к промышленному применению. В свете предстоящего энергетического кризиса особенно актуальны и понятны требования производителей аккумуляторов не выбрасывать отслужившие свой век батареи на свалку, а сдавать для повторного использования находящихся в них цен- ных и редких металлов. Хотя возможно, что именно городские свалки и будут теми самыми месторождениями по- лезных ископаемых, которые придется “разрабатывать” нашим потомкам…
Подготовка топлива (Li6 + n = He4 + T)
Проще всего получать нужный для термоядерной реакции тритий прямо на термоядерной электростанции, облучая изотоп лития с атомной массой 6 нейтронами, образующимися при слиянии трития и дейтерия. При данной реакции к томуже выделяется еще 4.8 МэВ энергии
(т.е. 0.8· 10 -12 Дж на один акт деления).

Основна реакция (D + T = He4 + n)
В результате столкновения ядер дейтерия и трития образуются ядро гелия и нейтрон, а также выделяется 17,6 МэВ энергии (т.е. 2.8· 10 -12 Дж на один акт деления). Данная термоядерная реакция для своего осуществления требует значительно меньших температур и плотностей плазмы, чем традиционное для звезд слияние двух ядер дейтерия в гелий, да и энергии при таком акте выделяется в 5 раз больше, чем в солнечном. В итоге преобразование исходного сырья лития -6 и детерия в гелий происходит при суммарном выделении 22.4 МэВ тепловой энергии
(т.е. 2.8· 10 -12 Дж).
Кроме слияния трития и дейтерия возможен чисто солнечный термояд, когда соединяются два атома дейтерия. В случае освоения данной реакции энергетические проблемы будут решены сразу и навсегда. Однако осуществить слияние двух ядер дейтерия - дело весьма непростое. В любом из известных вариантов управляемого термоядерного синтеза термоядерные реакции не могут войти в режим неконтролируемого нарастания мощности без последующего срыва плазмы и прекращения реакций. Таким образом, термоядерным реакторам присуща внутренняя безопасность. Исходное топливо, потребляемое термоядерным реактором (дейтерий и литий), как и конечный продукт реакций (гелий), не радиоактивны. Радиоактивными являются промежуточные продукты реакций. В реакторе, использующем реакцию слияния дейтерия и трития, существуют два принципиальных источника радиоактивности. Первый - тритий, который участвует в топливном цикле реактора. Тритий радиоактивен и превращается в гелий-3 с испусканием бета-излучения с периодом полураспада 12,3 года. Второй источник радиоактивности - это активация нейтронами конструкционных материалов внутренней стенки и теплоносителя. В результате облучения нейтронами в них будут образовываться и накапливаться радиоактивные продукты ядерных реакций. Первоначальная сборка термоядерного реактора полностью может производится людьми, поскольку все исходные материалы не радиоактивны. Однако текущий ремонт. И тем более демонтаж отработавшего положенное время реактора должен производится специальными роботами - манипуляторами, поскольку облучение мощнейшим потоком нейтронов на протяжении многих лет не проходит бесследно ни для каких конструкционных материалов и уровень ионизирующего излучения в рабочей камере остановленного токамак-реактора будет немалый.

Специалисты утверждают, что термоядерная электростанция с тепловой мощностью 1 ГВт в плане радиационной опасности эквивалентна урановому реактору деления мощностью 1 КВт (типичный университетский исследовательский реактор). И это обстоятельство во многом является решающим фактором, вызывающим пристальное внимание правительств многих стран к термоядерной энергетике. Почти полное отсутствие радиоактивных отходов и минимальность радиоактивной опасности даже в случае катастрофического разрушения термоядерного реактора в сочетании с огромными запасами топлива для таких электростанций делает термоядерную энергетику крайне перспективной в плане преодоления грядущего энергетического кризиса.

• платежі за ресурси та забруднення;

• надання пільг в оподаткуванні підприємств;

• надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів, що забезпечують раціональне використання природних ресурсів та охорону НПС;

• звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля;

• надання коштів підприємствам, установам, організаціям і громадянам на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

• інвестиції на охорону природи, створення державних та регіональних екологічних фондів;

• надання коштів на будівництво очисних споруд.

Важливою перевагою платіжної системи зарубіжних країн є те, що підприємець-забруднювач має новий спектр вибору рішень -забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва. У деяких штатах США, зокрема Орегон, Мічиган та Вермонт, запроваджено плату за забруднення у формі податку на пакувальні матеріали і тару. Цей досвід показав, що водночас зменшується і забруднення довкілля ними.

Економічне стимулювання природоохоронної діяльності зарубіжних країн не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, що здійснюють боротьбу із забрудненням. Особливе місце посідають державні субсидії. Поряд із прямим субсидуванням промисловості у США використовується непряме субсидування, що надається муніципалітетом, використовується на будівництво очисних споруд та переробку промислових відходів. Отримання субсидій повною мірою заохочує подальше капіталовкладення, веде до збільшення поточних витрат американських корпорацій на охорону довкілля. Вагомим важелем стимулювання природоохоронної діяльності вважається також і амортизація очисного обладнання. Закон про реформу податкової системи встановив утричі коротший термін амортизації для очисного обладнання проти промислового. Поряд з 10-відсотковою податковою знижкою на інвестиції під очисне устаткування використовуються й інші податкові пільги. У 1992 році в 30 штатах Америки очисні споруди та обладнання не обкладалися податком на власність. У 24 штатах ця категорія промислового обладнання звільнена від податків із продажу; в 16 штатах не стягуються податки за оренду очисного обладнання.

Розробка і реалізація концепції стійкого розвитку нашої держави, забезпечення її економічної незалежності і екологічної безпеки, перехід її економіки до ринкових засад господарювання потребує перебудови податкової та цінової систем. Ефективність такої перебудови вимагає узгодженості процесів у всіх аспектах державної політики: фінансовому, економічному, екологічному, соціальному тощо. Ці всі перебудови повинні бути спрямовані не лише на економічне зростання, а й на забезпечення суспільної ефективності розвитку країни. Під суспільною ефективністю розуміється підвищення якості життя населення, покращення стану природних ресурсів і Біосфери нашої планети загалом.

Перехідний етап економіки нашої держави від планової до ринкової не забезпечує досконалості прийнятих природоохоронних заходів. Застосовані міри відповідальності, по-перше, не вирішують до кінця проблеми екологічної кризи на Україні, а по-друге, загострюють відносини між власником виробництва і державою. На перше місце власник ставить таку мету, в максимально короткий строк отримати більший прибуток. Турбота про довкілля відсувається на другий план, а іноді як проблема взагалі не постає: це питання не передбачається і не розглядається. Нерідкі випадки, коли підприємець взагалі уникає сплати податків, штрафів. А якщо і має бажання організувати виробництво за вимогами екологічної безпеки, не має змоги зробити це через брак коштів. Враховуючи все це, ми пропонуємо програму компромісу. Запропонована нами тема досліджень передбачає розробку систем заходів з урахуванням інтересів власника виробництва і споживача, а саме – пільгового оподаткування для підприємств, що використовують екологічно чисті технології, випускають екологічно чисту продукцію, а також перегляд податків для підприємств-забруднювачів.

Розглянемо, які ж позитивні сторони введення пільг у систему оподаткування:

• таким чином вирішуються глобальні екологічні проблеми людства;

• загалом поліпшується екологічна ситуація на Україні;

• покращиться генофонд нації;

• екологізація податкової системи - шлях до покращення економіки нашої держави;

• вирішення проблеми охорони та раціонального природокористування;

• збільшення ринку екологічно чистої продукції;

• і, нарешті, економічна вигідність для власників підприємств будь-якої форми власності, яка призведе до узгодженості дій у сфері природоохоронної політики.

У кожному людському помешканні утворюється величезна кількість непотрібних матеріалів та виробів, починаючи від старих газет, порожніх консервних банок, пляшок, харчових відходів, обгорток та упаковки, закінчуючи битим посудом, зношеним одягом і поламаною побутовою чи офісною технікою. Усі ці речі ми зазвичай називаємо сміттям або твердими побутовими відходами на відміну від промислових, сільськогосподарських відходів чи каналізаційних стоків.

Довідка:

Відходи - залишки сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також речовини та матеріали, утворювані в процесі переробки сировини, непридатні для використання за безпосереднім призначенням, отримання яких не є метою даного виробництва.

Побутові відходи - всі відходи сфери споживання, які утворюються в житлових масивах, організаціях та установах, торгівельних закладах тощо, відходи опалювальних установок в житлових будинках, сміття з вулиць, будівництв тощо.

Сміття - тверда частина побутових відходів, утворюваних у житлових масивах. Воно включає матеріали та вироби, починаючи від старих газет, порожніх консервних банок, пляшок, харчових відходів, обгорток та пакувальних матеріалів, закінчуючи битим посудом, зношеним одягом, поламаною побутовою чи офісною технікою тощо.

За даними спеціальних служб на одного мешканця столичного Києва припадає 50 кг твердих побутових відходів на рік.

Дослідження свідчать, що склад побутових відходів приблизно такий:

Вміст окремих компонентів може істотно змінюватись залежно від джерела (житловий масив чи торговельний центр, адміністративні споруди тощо). У різні пори року вміст опалого листя, скошеної трави значно зростає і може за об’ємом дорівнювати усім іншим категоріям разом.

2. Причини та передумови виникнення проблеми

Серед причин зростання кількості побутових відходів називають зростання населення. Проте вчені довели, що кількість відходів зростає набагато швидше, ніж кількість населення. Отже, причина полягає не у кількості, а - у способі життя людей, які використовують все більше пакувальних матеріалів, виготовляють і купують неякісні товари, що швидко виходять з ладу, викидають речі замість того, аби знайти їм інше застосування тощо.

Викидаючи сміття, ми брутально порушуємо один з основних екологічних законів - кругообігу речовин у природі. Адже вилучаючи з природи чимало речовин, людина змінює їх до невпізнанності і повертає у природу у вигляді сміття, яке не розкладається на вихідні речовини природнім шляхом. Наприклад, в умовах лісу папір розкладається протягом 2 років, консервна бляшанка - понад 90 років, поліетиленовий пакет - понад 200 років, скло - понад 1000 років.

3. Шляхи розв’язання проблеми

Як правило, прибирати й ліквідувати тверді побутові відходи повинна місцева влада. Прибирання оплачується з місцевого бюджету, який в свою чергу формується з місцевих податків, тобто тип ліквідації сміття і якість прибирання визначаються бажаннями і фінансовими можливостями місцевих жителів.

У світовій практиці відомі такі способи ліквідації сміття:

Відкриті звалища. (В Україні, мабуть, - найпоширеніше явище).

Сміття з населених пунктів просто звалюється на землю. Донедавна практикувалось підпалювання звалищ, що дозволяло зменшити об’єм сміття і продовжити термін роботи звалища. Такі звалища нещадно димили, поширюючи сморід, і були головними розплідниками пацюків і мух.

Подекуди використовуються спеціальні печі для спалювання сміття, проте без належного контролю вони стали основними джерелами забруднення повітря.

Захоронення (могильники) використовуються як альтернатива відкритих звалищ. При цьому сміття просто закопують у землю або висипають на поверхню і зверху присипають шаром грунту. Оскільки відходи в такому випадку не горять і вкриті грунтом, вдається уникнути забруднення повітря і розмноження небажаних тварин. На жаль, саме ці обставини, а також фінансові можливості бралися, як правило, до уваги при влаштуванні могильників. Не враховувалося те, як відбувається кругообіг води, які речовини можуть утворитися в процесі розкладу сміття, як запобігти іншим небажаним явищам. Будь-яке зручне пониження рельєфу ставало місцем захоронення сміття.

Із захороненням сміття пов’язані супутні екологічні проблеми: вимивання речовин і забруднення ґрунтових вод; утворення метану; просідання ґрунту.

Найсерйозніша проблема - забруднення ґрунтових вод. Вода - універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова (тала) вода “збагачується” різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом. Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний (отруйний) фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, миючими засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць захоронення і нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.

Друга проблема - утворення метану - пов’язана з анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там при запалюванні. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння й загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, захоронені відходи оголюються і виходять на поверхню.

Просідання ґрунту пояснюється тим, що, розкладаючись, сміття зменшується у об’ємі, грунт просідає. В утворених пониженнях згодом накопичується вода, що активізує утворення токсичного фільтрату. Через певний період часу місце захоронення може перетворитись на болото.

Світова практика вирішення проблеми побутових відходів знає спроби модернізації захоронень-могильників, прийняття жорстких норм їх облаштування з метою запобігання можливим шкідливим наслідкам. Проте вдосконалення могильників - усього лише спроба закріпити помилкову практику.

Кардинальне вирішення проблеми сміття - рециклізація - вторинна переробка відходів. Цей спосіб також не є принципово новим, проте на шляху його широкомасштабного впровадження існує чимало перешкод: сортування, відсутність стандартів, переробка, маркетинг, протиріччя між державним і приватним секторами економіки, незацікавленість підприємців змінювати ситуацію, приховані витрати тощо. Проте ці й інші перешкоди не можуть виправдовувати бездіяльність, а навпаки, мають стимулювати творчі пошуки рішень і вже існує чимало досягнень. Наприклад:

Макулатуру подрібнюють на паперову масу (пульпу), з якої знову виробляють паперові вироби; можливе також компостування, виготовлення ізоляційних матеріалів.

Скло подрібнюють, плавлять і виготовляють нову тару, або подрібнюють і використовують замість піску або гравію у виробництві бетону чи асфальту.

Пластмаси переплавляють і виготовляють “синтетичну деревину”, стійку до біодеградації, яка має практично невичерпні можливості як матеріал для огорож та інших споруд просто неба.

Метали плавлять і переробляють у різноманітні деталі. До речі, виготовлення алюмінію з лому дозволяє заощадити до 90% електроенергії, необхідної для його виплавлення з руди.

Харчові відходи і садове сміття компостують з отриманням органічного добрива.

Текстиль подрібнюють і використовують для надання міцності макулатурній паперовій продукції.

Старі автопокришки переплавляють з виготовленням нових резинових виробів або використовують при виготовленні асфальтового покриття.

Існують також інші промислові методи переробки побутових твердих відходів з отриманням цінної продукції. Таким чином, рециклізація стає все більш вигідною, а потенційний прибуток цієї галузі приваблює у розвинутих країнах все більше підприємців і фірм.

Державні органи та місцеві адміністрації можуть сприяти цьому процесові, приймаючи відповідні юридичні акти: закони про обов’язкову рециклізацію, заборони на захоронення певних відходів та їх складових, вимоги купувати продукцію вторинної переробки, здійснюючи передоплату ліквідації відходів.

Як зазначалось, значне зростання кількості відходів - результат, передусім, зміни способу життя людей - надзвичайного поширенні предметів одноразового використання. Суттєво зменшити обсяг відходів можна за рахунок збільшення терміну придатності таких речей. В першу чергу слід звернути увагу на тару, в якій випускають напої.

Донедавна більша частина молока, молочнокислих продуктів, безалкогольних напоїв і пива розливалась виробниками у скляні пляшки, які можна було здавати, повертаючи їх закладну вартість. Машини розвозили пляшки і доставляли назад порожні, їх відмивали і знову наповнювали. Така система ефективна лише в такому разі, коли відстань між виробником і споживачем невелика. Однак по мірі зростання відстаней транспортні витрати стали надто великими, а споживачеві доводиться платити не лише за пляшки, а й за їх перевезення.

З’явився інший вид тари - легкої, яку можна викинути і не везти назад. Одночасно вона виявилась дуже вигідною для її виробників - адже прибуток щоразу отримується від кожної виробленої пляшки чи банки!

Отож, не дивно, що нинішня ситуація така - тара одноразового використання складає близько 6% усіх твердих побутових відходів, близько 50% негорючих відходів і приблизно 90% сміття на узбіччях доріг, яке не піддається біодеградації (тобто, не розкладається природнім шляхом). Така тара небажана у екологічному відношенні, оскільки виробництво необхідних матеріалів та її самої спричинює забруднення повітря. Все це - приховані витрати, не вказані на товарному чеку. Покупець платить не лише за прибирання сміття, а й за забруднення повітря, лікування тощо. Екологічним активістам США, які добре усвідомлювали цю проблему, вдалося домогтися прийняття так званих “пляшкових біллів” у 9 штатах країни. Це сприяло тому, що споживачі поступово стали надавати перевагу тарі багаторазового використання.

Спостерігаючи за щоденним накопиченням відходів, не можна не подивуватись з того, який потужний потік матеріалів усіх видів рухається лише в одному напрямку - від місця видобування ресурсів на смітник. Так само, як природні екосистеми залежать від кругообігу речовин, так стійке існування технологічного суспільства, зрештою, залежатиме від людської здатності і вміння рециклізувати практично всі види матеріалів. У зв’язку з цим найдоцільніше застосовувати не один метод, а розробляти комплексну програму ліквідації відходів.

5. Участь громадян - у тому числі - школярів - у розв’язанні проблеми.

Як неодноразово зазначалось вище, значне зростання кількості відходів - результат, передусім, зміни способу життя людей - надзвичайного поширенні предметів одноразового використання. Отже, кожен громадянин може сприяти вирішенню проблеми, критично переглянувши й змінивши структуру свого споживання, відповідально ставлячись до придбання нових і використання наявних предметів побуту. Отже, що ви можете зробити?

Купуйте “довгострокові” товари і зведіть до мінімуму споживання продукції одноразового використання.

Пам’ятайте про приховану вартість захоронення відходів і менших витратах на рециклізацію надалі. Закликайте депутатів від вашого округу запровадити законодавчі акти, спрямовані на вирішення проблеми твердих побутових відходів.

Купуйте напої у пляшках багаторазового використання і здавайте порожню тару.

Не смітіть.

Проведіть інформаційно-агітаційну кампанію по боротьбі з відходами.

Подумайте про можливість зробити професійну кар’єру у індустрії рециклізації відходів.